Біографії

Suriwka Olha

Від редакції: збережено мову оригіналу

Ольга Сурівка – вчителька української мови в Іньску.
Olha Suriwka - Бл. п. Ольга Сурівка

Я Стефан Тицький, син Івана і Емілії з д. Сурівка ур. 1.01.1937р. у Явірнику Руськомк - пов. Перемишль. Наше село було дуже велике з присюлками: Рибне, Копань і Нетрепка. Тут була 7-клас, школа підставова, церква п. в. Св. Димитря (правив Сл. Божу о. Павлюк і о.Теодор Марків), чительня "Просвіта", та садочок, до котрого, як пам'ятаю, ходив - а вчила нас Стефанія Метик. У нашому сілі народився Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ - ком. гимну України - похований на горі "ДУБНИК" в Улючу над Сяном. Як знавці говорили, наше село лічить собі віля 500 літ існовання.

Тета Ольга, д. Андрія і Теофілі Сурівка з д. Цєльняк,( ур. 20 травня 1905р.- +17.02.1996) у Явірнику Руському, пов. Перемишль. Їх було чотири дівчата. Найстарша, Анна - молодші, Емілія - моя мама, і Стефанія.

Тета Ольга мала велике бажання навчання і не дуже була корисна у праці при госродарстві. Як моя мама споминала, дідо Андрій, добрі господарював і Ольгу вислав до школи - Семінаріум Вчитілів у Перемишлі.

По закіньченю школи у Перемишлі, працювала довший час у 4-класній щколі у ГРУШЕВЦІ - недалеко Улюча над Сяном, а по тому у інших українських селах.

Як настали жорстокі часи - ІІ Світова Війна - тета Ольга, мешкала у нашій хаті, з нашою родиною. Часто переховивалася перед ворогами, бувало, що вдала неграмотну, щоб тільки вижити.

7 травня 1947р. "Акція Вісла"- депортація на Захід на землі понімецкі. Дуже раненько, того дня, війско польскє оточило село, і протягом 2-х годин, на вечір дійшли ми до ВАРИ над Сяном. Тут докладно перевірено пересиленців. Кілька мужчин забрано - як потому зясовано - відставили їх до Концтабору у Явлжно. По тому по 2-х тижнях доїхалими до Старґарду-Щецінского і по кількох днах розвожено нас по селах. Наша родина з тетою Ольгою, замешкали у РҐР Ленчино пов. Старґард.

Тета Ольга ненайкраще себе почувала - часто хворіла - щойно на другій рік у цьому маєтку працьовала як вчителька - вчила старших люлей, працівників. читати та писати -так зв. боротьба з анальфабетизмом. Кіровав ПҐР-ром п. Колясіньскі - зі всходу.Наші переселенчі відчували його "прихильнісьть".

По якімсь часі, як люди дізналися, де хто мешкає - бо офіціяльно, було заказе нав'язувати контакти між людьми - тета Ольга довідалася, що її сестра Анна з родиною - донька Ярослава з мужом, зятєм Романом Налепою, мешкає у Іньску, там поїхала і довший час перебувала.

По тому ми перепровадилися до ПҐР ЛІПКІ біля Староґарду, і від нас тета часто виїзджала до Щеціна - було близько до зупинки желізниці 2 км. У Щеціні вчилася у Вчительскому Студії, по котрому, дістала працю у Вєжхоціцах - не далеко Іньска.

Тут вчила кільканадцять літ - до пенсії. По тому замешкала у Іньску при ву. Млинарска, біля школи.

По тому вже настала відлига - так зв. часу УСКТ і тета Ольга зі знакомими україньскими вчительками, розпочала осьвітною працею з українськімі дітьми - про це напевно більше зналють близькі і знайомі мешканці Іньска.

На Славу і Вічну ЇЇ Пам'ять

Першої Вчительки української мови в Іньску – Ольгии Сурівка

Стефан Тицький

***

Ольга Сурівка – спогад молодшої вчительки з Іньска

У 1963 році закінчила я у Щеціні ( SN ) Вчительське Училище, географію.

- Pojedzie pani pracować do Ińska – почула наказ, бо тоді ще було обов’язковим направлення на роботу.
- Oj! Nie jedź tam - далося чути жіночий голос - tam są sami Ukraińcy!

І, на щастя, були!

З вересня почала я працювати у Початковій школі, отримала кімнатку на горищі, опісля квартиру напроти школи. Зразу я тих українців відшукала, а і шукати було легко, бо містечко маленьке, всі все про всіх... знаєте – знають.

До того ж українці в Інську були ( і є до сьогодні) справжнього *козацького роду, якому нема переводу* - сміливі і горді! Не приховували своїх коренів. Тримались разом, допомагали собі, зустрічалися, гостювали і прекрасно, прекрасно співали!

Я зразу запрацювала як треба і вже з вересня отого ж 1963 року , крім географії , почала вчити української мови наших дітей. Уроки відбувалися завжди в школі – діти гордих батьків теж не соромилися свого роду. Навчання почалося від А... і пішло, поплило рікою. Говорити рідною мовою моїх учнів не треба було вчити, всі бо досконало володіли нею природно, батьки навчили. В школі швидко вчилися читати, писати, ознайомлювалися з літературою і культурою, вчили історію України... часом тільки шепотом передавану...

Батьки помагали у всьому.

Під кінець 1960-тих років в Іньску почала жити вже на постійно пані Ольга Сурівка. Відійшовши на вчительську пенсію переїхала до Іньска, щоб бути ближче родини. І у цей час мені пощастило отримати більшу квартиру, в тому ж самому, що пані Ольга, будинку, над озером. Не треба було багато часу, як наші дороги і життя міцно зв’язалися. Пані Олга стала нашою названою тіткою. Могли ми на себе розраховувати у кожній справі.

Вчителька з вчителькою.

Ольга Сурівка, як людина з великим досвідом і знанням сучасної історії не стояла осторонь. Всім серцем увійшла в суспільне і шкільне життя Іньска. Багато нам оповідала, добре знала не тільки Явірник, але і Павлокому... тож розповідала, розповідала, а в нас, на щастя, було кому слухати!

Ольга Сурівка включалася і допомагала мені у підготовці свят і зустрічей. Коли я шукала віршів, пісень, театралізованих дійст (а ви може не пам’ятаєте, що тоді Інтернету не було), пані Ольга, але і батьки дітей, були для мене цією скарбницею народної і літературної творчості. Скільки то віршиків, вертепних віншувань, пісень, загадок і забавлянок передали вони дітям! Кожного року могла я приготовати і Шевченківське Свято, і День Мами і дитини, свято Миколая, Вертеп, і ще виступ до Кошаліна на Фестиваль! Та ніколи наш учнівський репертуар не повторився. До того ж пані Ольга вчила дітей елементів танців українських, то й вони плясали по сцені як накручені! А пісень знала Вона безліч! Радо вчила їх учнів і співали ми без кінця і краю на кожній зустрічі, бо ж до співів включалася завжди наша улюблена публіка: батьки, дідусі, сусіди... Це завжди були дуже зворушливі хвилин – години, коли всі ми переносилися на крилах пісень, а кожний з нас у свою рідну домівку...

Певно тому, що в Інську панували такі сімейні відносини , всі себе шанували, допомагали собі, а старше покоління, в тому саме і пані Ольга Сурівка, не приховували перед дітьми свого болю за втраченим Щастям... працю з учнями згадую до сьогодні з любов’ю.

Ольга Сурівка – добра людина, доброзичлива сусідка, щира християнка, велика творча особистітсь, натхнена вчителька, справжня українка... наша пані Оля... улюблена Тітка всіх дітей – такою ЇЇ пам’ятаємо.

Ніби Ангелів не видно, а Вони десь біля тебе , пильнують твого кроку... Дякую пані Ольго що пильнували (і пильнуєте) мого.