Dżurko Jarosław

Він народився 17 квітня 1935 року в селі Журавці на Томашівщині у селянській родині. Його батько Микола належав до національно свідомої молоді, брав активну участь в житті села, був членом товариства «Просвіта». Ярослав, як й інші наші вигнанці, був жертвою акції «Вісла». 24 червня 1947 року його разом із родиною виселили до села Ґродзісько, що біля Бань-Мазурських на Ольштинщині. Початкову школу закінчив у 1951 році, а через п’ять років завершив навчання у сільськогосподарському технікумі у Каролеві неподалік Кентшина.

Потім відбував військову службу у танковому батальйоні в Чорному, а після її закінчення вступив на українську філологію у Щеціні. У своїх спогадах Ярослав писав так: «Я думав вчитися далі. Хотів вивчати рідну мову, хоча знав, що цей намір не принесе матеріальної вигоди та ускладнить підвищення по службі. Відомо ж бо, що саме слово «українець» дратувало польського чиновника». Під час навчання Ярослав брав активну участь у громадському житті: співав у хорі, їздив по селах, де жили наші вигнанці, читав лекції з історії України. Після закінчення навчання у 1960 році почав працювати в школі у Відґірах, що на Ґолдапщині. Там він створив пункт навчання української мови, у якому було 35 учнів. Восени та взимку вів також заняття з української для старших людей. Відґіри – це село на польсько-російському кордоні; бездоріжжя, де, як кажуть, «світ забитий дошками».

Несприятливі життєві обставини змусили Ярослава шукати краще місце роботи. З 1 вересня 1965 року він почав працювати спеціалістом з вишколу учнів у Трирічній професійній школі у Венґожеві. Також знаходив час на культурно-освітню роботу для громади наших переселенців. 1967-го одружився з учителькою української мови Данутою Блонською. У 1970-1973 роках був головою повітового правління Українського суспільно-культурного товариства у Венґожеві, а ще через рік став головою міського гуртка. Мав гарний голос, співав у хорі в Будрах під керівництвом Станіслава Гната. Колектив активно діяв на території Венґожевського та інших повітів.

Під кінець 1970-х Юрій Галушко та Станіслав Гнат заснували ансамбль пісні й танцю, якому згодом дали назву «Черемош». Його велика популярність, численні гастролі й участь у сопотських Фестивалях української культури у 80-х роках принесли колективу багато шанувальників. Ярослав завзято долучився до його роботи, співаючи у хорі та вирішуючи організаційні питання.

У 1990-1994 роках разом з учителькою Ярославою Гутник вони організували кілька груп шкільної молоді і навчали дітей рідної мови. Не забував він також про нашу церкву. Був головою церковної ради, читав «Апостола», співав у церковному хорі.

У вічність відійшла людина, яка підтримувала українську громаду. Похований на кладовищі у Венґожеві. Надгробне прощальне слово виголосив Станіслав Гнат. Слова глибокого співчуття висловлюємо дочці й усім близьким покійного. Хай венґожевська земля, у якій він спочив, буде йому пухом.

Від імені друзів – Володимир ГАЛАК

Наше слово, 4-04-2021, с. 11